Теплолікування.
В останні роки люди всього світу надають перевагу природнім лікарським засобам. І це справедливо, так як людина - це частина природи, розвиток якої відбувається в єдиній гамі природних біоритмів. Використання тепла і холоду не порушує хід еволюції, але коригує параметри життєво важливих процесів в сторону їх нормалізації. На відміну від лікарських препаратів, які викликають небажані ефекти, теплолікування є безпечним і разом з тим високоефективним засобом лікування багатьох поширених захворювань. Для лікування теплом використовують різні теплоносії. Це пісок, сіль, грязь (болото), глина, мінерали (парафін, озокерит). Кожен з цих факторів має свої особливості. Перш за все - це здатність утримувати тепло і  віддавати його.  В цій статті хочу розказати про лікування озокеритом. Озокерит - воскоподібний продукт нафтового походження, складається із суміші  парафіноподібних вуглеводів, мінеральних масел, смолистих речовин. Назва «озокерит» походить від грецького ozo – пахну, heros – віск. Озокерит вперше застосував для лікування хворих в 1942 році фізіотерапевт С. С. Лепський. Єдине родовище озокериту на Львівщині в Бориславі нещадно виснажувалось в часи Радянського Союзу. Унікальний мінерал із надр української землі використовували, в основному, на військові потреби. Отриманий із надр озокерит після спеціальної обробки має темно - коричневий колір і відносну щільність 0,8 -0,97. До складу озокериту входять: церезин, парафін, мінеральні масла, нафтові смоли, асфальтени, сірчисті сполуки. Озокерит, в порівнянні з іншими теплоносіями ( глина, парафін, грязь), має найбільшу теплоємність і найнижчу теплопровідність. Працівники Бориславського родовища створили препарат озокериту – озожилофін, який складається з 30% жильного озокериту і 70% парафіну. Цей препарат найбільш еластичний при температурі 42-45٥С. В основі дії озокериту на організм людини лежать його унікальні властивості теплоносія, а також хімічні і біологічні чинники. Церезин, асфальтени і смоли, які містяться в озокериті, подразнюють шкіру. Церезин проникає в поверхневі шари шкіри, впливаючи на вегетативну нервову систему, підвищує тонус її парасимпатичного відділу. Озокерит має знеболюючу, десенсебілізуючу, розсмоктуючу дію, також стимулюючий вплив на регенеративну властивість тканин. Терапевтична ефективність озокериту, завдяки хімічному і біологічному складу, вища, чим в парафіну. Для приготування озокериту його необхідно нагріти на водяній бані до температури плавлення 55٥С. Для цього використовують спеціальні кухні - комбайни. З метою стерилізації озокериту його нагрівають до 100٥С протягом 10 -15 хвилин. При повторному використанні озокериту його стерилізують і добавляють 25% озокериту, який ще не був в застосуванні. Існують декілька методик озокеритолікування.

Методика нашарування. Розплавлений озокерит до температури 55٥С нашаровують пензликом на ділянку шкіри, яка попередньо була змащена вазеліном. Послідуючі шари озокериту наносять більш високої температури 70 – 80٥С. Після досягнення товщини шару 1-2 см., його покривають клейонкою і закутують ковдрою.

Методика озокеритних ванн. Кисть або ступню спочатку обмазують озокеритом при температурі не вище 45- 55٥С, а потім занурюють в мішечок з озокеритом 65٥С. Мішечок зав’язують і окутують ковдрою. Методика серветко – аплікаційна. При цьому методі серветку із 3- 4 шарів марлі змочують в розплавленому озокериті. Віджимають корнцангами. Витримують до температури 55٥С. Накладають на тіло дві таких серветки. Зверху покривають клейонкою і окутують.

У ВМКЦ ЗР використовують кюветно – аплікаційний метод. Розплавлений озокерит заливають в металічні кювети, які вистелені клейонкою. Глибина кювети 5 см., розміри в залежності від площі накладення озокериту. Застигаючи, озокерит перетворюється на паляницю товщиною 2 – 5 см. Таку паляницю при температурі 50٥С витягують із кювети і накладають на ділянки тіла. Тривалість процедури 25-30 хвилин. Процедури проводять щоденно або через день. Курс лікування 10 – 15 процедур.
Показання до застосування. Захворювання апарату опору і руху: артрити, періартрити травматичного та обмінного походження, спондилоартрити, переломи кісток. Захворювання нервової системи: радикуліти, неврити, рухові та чутливі розлади після травм периферичної нервової системи та захворювання нервової системи, хвороба Рейно. Запальні гінекологічні захворювання: хвороби матки і придатків, злукові процеси в малому тазу. Урологічні захворювання: простатити, епідидиміти, пієлонефрити, цистити. Захворювання внутрішніх органів: виразкова хвороба 12 п. кишки, хронічний гастрит, хронічний гепатит, панкреатит, коліт, холецистит. Захворювання периферичних судин: тромбофлебіти, ендартерити.

Протипоказання. Гострі запальні процеси, хронічні запальні процеси в стадії вираженого загострення, туберкульоз, ішемічна хвороба ІІІ ст., гіпертонічна хвороба ІІІ ст., варикозне розширення вен, хвороби крові, тиреотоксикоз, кровотечі і схильність до них. Злоякісні новоутворення.

Клімчук В.О.